|
Ірландська мова — одна з кельтських мов, що разом із шотландською та менською мовами належить до ґойдельської підгрупи (інша підгрупа — бритська — об'єднує валлійську, бретонську та корнську мови). Ірландська — єдина на сьогодні кельтська мова із державним статусом (разом із англійською вона є державною мовою Ірландії, а також однією з офіційних мов Європейського Союзу та Північної Ірландії). Ірландську можна вважати класичною кельтською мовою, адже її форма у найдавніших документах зберегла низку форм, що цілком зникли із бритських мов. Ірландська мова засвідчена з IV століття нашої ери огамічними написами, а з VII ст. н. е. — глосами латинською абеткою. Назва За офіційним ірландським правописом An Caighdeán Oifigiúil мова називається Gaeilge ([ˈɡeːlʲɟə]). До реформи правопису 1948 року ця назва мала вигляд Gaedhilge; первинно це був родовий відмінок від Gaedhealg, форми, яку використовували в класичній сучасній ірландській мові.[3] Давніші написання включають такі варіанти, як Gaoidhealg [ge:ʝəlˠg] у класичній ірландській та Goídelc [goiðelˠg] в староірландській. Сучасне написання виникло через усунення німого dh із Gaedhilge. Інші форми написання трапляються в сучасних ірландських діалектах. Окрім південноконнахтського варіанту Gaeilge, описаного вище, існує Gaedhilic / Gaeilic / Gaeilig ([ˈɡeːlʲɪc]) або Gaedhlag ([ˈɡeːl̪ˠəɡ]) в ольстерівській та північноконнахтській ірландській та Gaedhealaing / Gaoluinn / Gaelainn ([ˈɡeːl̪ˠɪŋ /ˈɡeːl̪ˠɪn]) у манстерівській ірландській.[4][5] Історія Рання історія Ірландська мова має свою давню писемність, збереглися пам'ятки з VI ст., хоча окремі написи цією мовою на різних предметах відомі ще з IV ст. Християнство прийшло в Ірландію в 432 р. (на два століття раніше, ніж у решту сучасної Британії) і пов'язане з особою Патрикія, сина римського посадовця, захопленого в 16-річному віці в полон місцевими жителями. Згодом він утік у Ґаллію, отримав сан єпископа і, повернувшись до Ірландії як проповідник, розпочав християнізацію країни, з якою познайомився в юності. Найімовірніше, що Патрикій, згодом канонізований як св. Патрик, проповідував ірландською. «Золотий вік» Поширення ірландської мови в 1871 році У період з VI до IX ст.ст., який отримав назву «Золотий вік», Ірландія була єдиною в Європі країною, мова якої використовувалася в літературі й освітніх закладах. В інших державах вони були латиномовними. У VIII ст. ірландська мова вже плекалася в монастирях як мова релігії, витісняючи латину, панування якої на континенті залишалося непорушним протягом багатьох століть. Ще до нормандського завоювання Британських островів у другій половині XI ст. колоністи, що жили серед ірландців, але належали до інших етнічних груп — піктів, англосаксів, данців, скандинавів, — були здебільшого асимільовані, тобто перейшли на ірландську мову. Занепад Процес занепаду мови почався з приходом нормандців (XII ст.) і відбувався поступово. Англійцям, що також потрапили у васальну залежність і були змушені миритися протягом трьох століть із офіційним статусом франко-нормандської мови, вдалося відстояти свій мовний суверенітет, і в 1362 р. засідання парламенту вперше було відкрито англійською мовою. Геополітична експансія Лондона незабаром позначилася на мовному житті сусідніх етносів: у Ірландії домінування нормандців успадкували англійці. Судячи з уваги найвищої влади до мовної політики, уже в середньовіччі мова визнавалася важливим компонентом національної ідентичності. Король Генріх VIII видав на початку XVI ст. низку указів, спрямованих проти ірландської мови. Ключову роль у прискоренні лінгвоциду зіграло заснування англійських поселень на ірландській території, що почалося ще в XVI ст. і набуло найбільшого розмаху за часів Кромвеля. Особливо відчутною була експансія англійської мови в період 1600—1800 pp. На кінець XVIII ст. нею вже говорило понад 50% населення Ірландії. До складу цієї мовної більшості увійшла й панівна верхівка. Ірландськомовними залишилися переважно представники низів, проте їхній мові бракувало соціального престижу й офіційного визнання. На початку XIX ст. ірландці зазнали ще одного важкого удару: на англійську мову перейшло католицьке духівництво, яке вирішило, що це сприятиме піднесенню престижу конфесії. Оскільки початкова освіта була переважно в руках ченців, то система так званих «національних шкіл», запроваджена у 1831 р., стала своєрідною машиною мововбивства. Фатальну роль відіграли також голодомори першої половини XIX ст., які найбільше позначилися на соціальних низах, тобто ірландськомовному населенні: його пропорція стрімко зменшилася через вимирання та інтенсивну еміґрацію. Нова історія Частка людей, які вказали, що володіють ірландською мовою за переписом населення У 1937 p., коли ірландську мову проголосили державною, всі офіційні документи стали видаватися двома (ірландською й англійською) мовами. Але на цей час кількість носіїв ірландської мови вже була надзвичайно малою. Перепис 1926 р. показав, що нею володіло тільки 18% населення, а тих, хто говорив виключно ірландською, було катастрофічне мало — 0,6% від загальної кількості населення. Попри такі показники, ірландська мова зберігала свій символічно-психологічний вплив на засновників молодої держави. Відомий вислів Де Валери, одного з ідеологів ірландського руху за незалежність і третього президента країни про те, що «краще Ірландія з її мовою, але без свободи, ніж вільна Ірландія без мови» (4). Таким чином, і політична воля керівництва, і сама логіка розгортання національної ідеї диктували стратегічну необхідність підтримки ірландської мови, яка була видимою ознакою небританської перспективи у розвитку нації. У незалежній державі ірландську мову було запроваджено як обов'язковий предмет у системі освіти. У початкових класах навчання мало вестися виключно ірландською, хоча цією мовою не володіла переважна більшість населення. У 1975 р. уряд створив Комісію в справах ірландської (ґельської) мови «Bord na Gaeilge», на яку покладалась відповідальність за стан ірландської мови та її розвиток. Комісія намагалася досягати зазначеної мети шляхом популяризації своєї ідеї переходу на рідну мову, створенням мовних курсів різного рівня, поширенням відповідної літератури. Проте, наслідки такої діяльності виявилися досить скромними. Заходи щодо підтримки ірландської мови було запроваджено в офіційній сфері. Вона стала обов'язковою для державних службовців, у юриспруденції, армії, поліції тощо. Проте дотримання цієї вимоги стало переважно номінальним, і переважання англійської мови в практичній діяльності відповідних структур не зазнало суттєвих змін. Хоча під час перепису '1971 р. 28,3% громадян вказали, що володіють ірландською мовою, але рівень цього володіння виявився насправді досить низьким, оскільки для абсолютної більшості вона залишається лише одним із шкільних предметів, а не живою стихією. Однак, згідно з переписом 2006 року ірландською мовою володіло вже понад 40% населення Ірландії. Фонетика Докладніше: Ірландська фонетика Приголосні фонеми Губні Передньоязикові Задньоязикові Гортанні Губно-губні Labiovelar Губно-зубні Зубні Ясенні Заясенні Твердопіднебінні М'якопіднебінні тверді м'які тверді тверді м'які тверді тверді м'які м'які м'які тверді Проривні глухі pˠ pʲ t̪ˠ tʲ c k дзвінкі bˠ bʲ d̪ˠ dʲ ɟ ɡ Спіранти/ Апроксиманти глухі fˠ fʲ sˠ ʃ ç x h дзвінкі w vʲ j ɣ Носові mˠ mʲ n̪ˠ nʲ ɲ ŋ Одноударні ɾˠ ɾʲ Бокові апроксиманти l̪ˠ lʲ Голосні фонеми Передні Середні Задні Високі iː uː Н. високі ɪ ʊ Високо-сер. eː oː Середні ə (лише ненаголошені) Низько-сер. ɛ ɔ Низькі a ɑː Наголос. Стандартний ірландський наголос падає на перший склад. Він настільки сильний, що наступні короткі голосні звучать нечітко: macalla. Довгі голосні в середині слова мають допоміжний наголос: garsun. В деяких випадках перший склад не наголошений (arán) або й редукується до беззвучності (an t-arán). На півдні (манстерський діалект) наголос падає на довгий склад у будь-якій позиції, а у випадку подвійного наголосу останній глушить першого. Крім цього в Манстері наголошеним є суфікс -ach. Назалізація. á, a, ó, o, ú, u перед mh та nn підлягають назалізації, тобто перетворюються на носові голосні. При цьому a у поєднанні з mh, m, nn утворює носові дифтонги (sámh, am, comhartha, cumhacht, cúng). Дифтонги: iə, uə, əi, əu. Граматика Докладніше: Ірландська граматика Граматика ірландської мови разом із іншими кельтськими мовами має низку особливостей, нетипових для інших індоєвропейських мов. Зокрема найбільш разючими відмінностями щодо української мови є мутація початкового приголосного, порядок слів у реченні VSO (присудок + підмет + додаток) та використання двох різних форм дієслова «бути». Втім жодна з цих відмінностей не є суто ірландською. Всі вони трапляються як у інших кельтських мовах, так і в мовах інших сімей: морфосинтаксична мутація функціонує в африканській мові фульфульде; порядок слів VSO притаманний давнім семітським мовам (класичній арабській та біблійній гебрейській); дві форми «бути» є у португальській, іспанській та італійській мовах. Використання прийменникових займенників властиве семітським, а також деяким маловідомим європейським мовам (наприклад, венеційській) Ситуацію ускладнює різноманіття діалектів, різниця між рекомендованим стандартом і розмовними спрощеннямм граматики та вимови, які відбуваються під час мовлення носіїв.[6] Синтаксис В ірландській мові порядок слів у реченні має форму VSO (присудок + підмет + додаток), а також використовують два дієслова «бути». Одне з них вживають для опису постійної характеристики особи чи предмету, а інше — для опису тимчасових якостей. Прикметник вживають після іменника (за винятком присвійних), втім є низка прикметників та часток, які функціонують як префікси. Морфологія В ірландській мові є три відмінки: загальний (давньоірландські називний та знахідний), кличний та родовий. В манстерському діалекті збереглася форма давального відмінка, хоча її рідше вживають молоді носії мови. Сучасна система відмінювання є радикально спрощеною системою давньоірландської мови. Ірландські іменники можуть бути чоловічого або жіночого роду (середній рід зник). Певною мірою родові відмінності можна визначити завдяки специфічним закінченням -án та -ín (для чоловічого) і -óg (для жіночого). Ще однією особливістю ірландської мови, що споріднює її з іншими кельтськими мовами, є використання прийменникових займенників (forainmneacha réamhfhoclacha). Наприклад, слово «біля» звучить як ag, а для першої особи однини («біля мене») воно набуває форми agam. Коли його вживають із дієсловом bí («бути») ag означає володіння (відповідник українського дієслова «мати»). Tá leabhar agam. — «Я маю книгу.» (Буквально, «книга біля мене.») Tá leabhar agat. — «Ти маєш книгу.» Tá leabhar aige. — «Він має книгу.» Tá leabhar aici. — «Вона має книгу.» Tá leabhar againn. — «Ми маємо книгу.» Tá leabhar agaibh. — «Ви маєте книгу.» Tá leabhar acu. — «Вони мають книгу.» Мутації Ірландській мові, як і кельтським мовам загалом, притаманна мутація, за якої початковий та кінцевий приголосний можуть змінюватися, аби виразити граматичні відношення та значення. Мутація стосується дієслів, іменників та прикметників. Деякі приголосні можуть змінюватися двома способами залежно від контексту. В ірландській є два класи початкової мутації: Леніція (ірл. séimhiú, пом'якшення) описує зміни фрикативних. За старим правописом над зміненим приголосним ставили крапку (buailte), а тепер біля нього пишуть -h: caith! «кидай!» — chaith mé «я кинув» (це приклад леніції як показника минулого часу, що зумовлено використанням do, хоча зараз його зазвичай упускають). margadh «торгівля», «місце торгівлі», «угода» — Tadhg an mhargaidh «людина вулиці» (дослівно «Тейґ місця торгівлі»; тут леніція позначає родовий відмінок іменника чоловічого роду). Seán «Шон, Джон» — a Sheáin! «Джоне!» (тут леніція є частиною кличного відмінка — фактично, клична леніція зумовлена a перед Sheáin). Екліпсія (ірл. urú) охоплює вираження глухих звуків, а також назалізацію дзвінких. athair «батько» — ár nAthair «наш батько» tús «початок», ar dtús «на початку» Gaillimh «Ґолвей» — i nGaillimh «у Ґолвеї» Часто мутації є єдиною можливістю розрізнити схожі граматичні форми. Наприклад, єдине, чим різняться (поза контекстом) присвійні займенники "її", "його" та "їхній", це початкова мутація, оскільки всі ці слова позначає ірландське a. Ось як це виглядає на прикладі слова bróg (черевик): їхній черевик — a mbróg (екліпсія) його черевик — a bhróg (леніція) її черевик — a bróg (без змін) Письмо Заява Еймона де Валери, написана традиційним ґельським шрифтом Стандарт правопису Приблизно в час другої світової війни Séamas Daltún, що відповідає за Rannóg an Aistriúcháin (офіційний відділ перекладів ірландського уряду) видав власні керівні принципи, як стандартизувати ірландський правопис та граматику. Цей де-факто стандарт згодом затвердили на державному рівні під назвою Офіційний Стандарт або Caighdeán Oifigiúil. Він спростив та стандартизував правопис. Було усунуто німі літери, а звукові комбінації наближено до усної мови. В тих випадках, коли існувало кілька діалектних версій одного слова, було відібрано якусь одну. Приклади: Gaedhealg / Gaedhilg(e) / Gaedhealaing / Gaeilic / Gaelainn / Gaoidhealg / Gaolainn → Gaeilge, «ірландська мова» (Gaoluinn або Gaolainn досі використовують у книгах, написаних манстерським діалектом, або як жартівливу назву для манстерського діалекту) Lughbhaidh → Lú, «Лаут» biadh → bia, «їжа» Діалектні правописи Літературне написання не завжди відповідає вимові кожного діалекту. Наприклад, у літературній ірландській bia («їжа») має родовий відмінок bia. А от у манстерській ірландській форма родового відмінка має вимову /bʲiːɟ/.[7] Через це носії деяких діалектів досі використовують написання biadh, зокрема, аби показати звукову різницю між biadh (називний в.) та bídh (родовий в.). У Манстері останнє написання зазвичай вимовляють як /bʲiːɟ/, оскільки кінцеві -idh, -igh зазвичай спрощуються до -ig у манстерській вимові. Іншим прикладом може бути слово crua, що означає «важкий, непростий». Його вимовляють як /kruəɟ/[8] у манстерській, записуючи як cruaidh. І хоча у манстерській ao звучить як /eː/, а aoi звучить як /iː/,[9] втім нове написання слова saoghal, род. saoghail («життя, світ»), має вигляд saol, родовий saoil. Це вносить плутанину між написанням та вимовою у манстерській, адже слово має вимову /sˠeːl̪ˠ/, родовий /sˠeːlʲ/.[10] Позначення леніції Слово «Gaelach», написане ґельським шрифтом. Спершу леніцію позначали надрядковим діакритичним знаком, що має назву ponc séimhithe або sí buailte (часто скорочену до buailte). Він походить від punctum delens, який вживали в середньовічних рукописах для видалення, схожого на перекреслення непотрібних слів у сучасних рукописних текстах. З такого вживання його було взято для позначення леніції s (від /s/ до /h/) та f (повне затухання /f/) у давньоірландських текстах. Згодом леніцію c, p та t стали позначати додаванням літери h після зміненого приголосного (за прикладом позначення давньогрецького придиху в латині); леніцію інших приголосних залишали непозначеною. Згодом обидва «конкурентні» методи були поширеними для позначення леніції будь-якого звука крім l та n: як за допомогою buailte, так і за допомогою h. Зрештою, перший варіант переважав у випадку написання тексту ґельськими літерами, а вживання h — у текстах романським шрифтом. Сьогодні ґельський шрифт та діакритичні знаки вживають рідко, переважно тоді, коди таке вживання є «необхідним»: на емблемах та гербах. Літери з buailte є доступними в Юнікоді та Latin-8. Сучасна абетка Докладніше: Ірландська абетка Абетка, яку використовує сучасна ірландська мова, є схожою на англійську без літер j, k, q, w, x, y, z; втім, деякі слова англійського походження, що не мають ірландського відповідника, пишуть із цими літерами: наприклад, Jeep пишуть як Jíp. В деяких словах нетрадиційні літери викидають і заміняють найближчими за звучанням традиційними, наприклад, phone > Fón. Письмова мова виглядає досить складною для тих, хто не знайомий із нею, втім, якщо розібратися, правопис досить простий. Сучасна ірландська має лише один діакритичний знак — гострий наголос (á é í ó ú), який ірландською називають síneadh fada («довга позначка»), в множині sínte fada. Він служить для подовження звука голосної, а іноді й для зміни його характеру. Наприклад, в манстерській ірландській a = /a/ або /ɑ/, á = /ɑː/; а от в ольстерівській ірландській á = /æː/. Ірландська абетка (латиниця) Графіка Сучасні назви літер Традиційні назви літер Переклад назви Á á — — — A a á ailm в'яз B b bé beith береза C c cé coll горіх D d dé dair дуб É é — — — E e é edad осика F f eif fern вільха G g gé gort плющ H h héis — — Í í — — — I i í idad тис L l eil luis гірський ясен M m eim muin виноградна лоза N n ein nin ясен Ó ó — — — O o ó onn дрік P p pé peith карликова вільха R r ear ruis бузина S s eas sail верба T t té tinne гостролист Ú ú — — — U u ú úr терен Примітки. Літери á, é, í, ó, ú не мають особливих назв, оскільки є різновидами відповідно літер a, e, i, o, u. Додаткові літери також мають ірландські назви: j (jé), k (cá), q (cú), v (vé), w (wae), x (eacs), y (yé), z (zae). Діалекти Ірландію на відміну від Британії не завоювали римляни, і тутешня кельтська мова продовжувла функціонувати як мова літератури і науки, через що в ній збереглися риси давньої кельтської мови. Із приходом римлян-християн в ірландській мові з'явилися перші запозичення з латини. Вони були пов'язані з церквою або предметами римської цивілізації. Також було перейнято певну кількість запозичень зі скандинавської мови. В період середньоірландської мови було чимало запозичено з французької, та найбільше було запозичено з англійської мови (протягом середнього та сучасного періодів). Сьогодні ірландська як перша мова існує лише у формі діалектів, стандартна мова поступово стає розмовною в містах. Ірландські діалекти поширені в селах трьох провінцій: Ольстера (на півночі), Манстера (на півдні) та Коннота (на заході). Найпомітнішими є реґіональні відмінності між Півднем та Північчю. Виділяють чотири діалекти: східноманстерський західноманстерський західний коннотський північний донеґольський. Різниці в діалектах проявляються на рівні лексики, синтаксису, морфології та фонетики. На Півдні мова консервативніша, а також існує тенденція наголошувати останній склад слів, в той час як в Ольстері та Конноті наголошують перший склад. У певних випадках на Півдні і в Конноті вживають такий вид мутації як затухання або екліпція (don bhfear — чоловікові); на півночі ж — щілинна мутація або леніція (don fhear — чоловікові). Також на Півдні набагато ширше вживають синтетичні форми дієслів, ніж на Півночі. В літературній мові діалектні відмінності не проявлялися до XVIII ст. |
About us|Jobs|Help|Disclaimer|Advertising services|Contact us|Sign in|Website map|Search|
GMT+8, 2015-9-11 20:12 , Processed in 0.161023 second(s), 16 queries .
